Дислексія – не вирок

Дислексію часто називають хворобою, яка руйнує долі, а людей з дислексією – не такі як інші, і що вони ніколи не зможуть досягти успіху. Однак, у світовій історії, зокрема в літературі, є багато прикладів успішних, відомих у всьому світі людей, які при цьому мали дислексію. Одним з найяскравіших прикладів є Агата Крісті, чиї батьки називали дочку дурною і навіть хотіли забрати її зі школи. Вона навчилась писати на зло власній сестрі, яка часто підсміювалась над Агатою, що та ніколи не навчиться писати, а сьогодні, її романи – перекладені на понад 100 мов і надруковані мільярдними тиражами. Іншими відомими та успішними дислексиками були Леонардо да Вінчі, Людвіг ван Бетховен, Вольфґанґ Амадей Моцарт, Вінстон Черчілль, Томас Едісон, Альберт Ейнштейн, Джон Леннон, Пабло Пікассо, Волт Дісней, Стів Джобс, Стівен Спілберґ, Ганс Крістіан Андерсен, Льюїс Керролл, Френсіс Скот Фіцджеральд. А тому, якщо у вашої дитини дислексія, не слід ставитись до неї, як до обмеженої чи приреченої – їй просто потрібно більше вашої уваги, підтримки та допомоги, ніж цього потребують інші діти.

Допомогти дитині з дислексією – легко. В першу чергу, звісно, слід отримати консультацію спеціалістів, які чітко розкажуть що і як робити, які вправи та скільки годин на день виконувати. Але подбати треба і про внутрішній світ дитини, адже діти з дислексією дуже вразливі. Особливо це проявляється в школі, де діти з дислексією часто не встигають за встановленим в класі темпом навчання, і тому часто зазнають критики від вчителя, який до того ж постійно квапить і виправляє дитину. Попередьте вчителів про особливість вашої дитини і коли замість критики, вони будуть заохочувати та підбадьорювати її, – повірте, у неї все вдасться!

Іншим способом допомоги є дуже терпляче та розуміюче ставлення до помилок, яких дитина з дислексією допускає значно більше, ніж інші діти. І це правило стосується не тільки вчителів, але й самих батьків дитини-дислексика, яким в першу чергу слід перестати або не починати вважати свою дитину хворою, дурною чи лінивою, яким не слід карати чи насміхатися з неї через зроблені помилки, а також не давати іншим принижувати її гідність. Ніколи не порівнюйте і не ставте своїй дитині в приклад тих інших дітей, які усе роблять краще, допомагайте їй вірити та часто нагадуйте про те, що любите її і разом, наполегливо працюючи, зробите усе, щоб їй стало легше читати, писати і вчитись загалом; переконуйте свою дитину в тому, що вона талановита, і рано чи пізно цей талант проявиться насправді.

Ці поради будуть корисним не тільки батькам дітей з дислексією, але й просто батькам усіх дітей в світі, які часто забувають любити та приділяти їм свої час і увагу. Загалом же, боятися дислексії не варто, адже клопітка і наполеглива праця неодмінно принесе результати і ваша дитина буде йти до школи з радістю, а повертатись – з посмішкою.